Легенди мого села

Легенда про село Ружичанка

 Урочище «Безодня»

На берегах болотистої річечки, притоки річки Вовк, у глибоку давнину, ще до нашої ери розташувалось слов'янське селище. Кілька хаток, невеличка каплиця, все було обнесене частоколом.

 А знаходилось поселення на пагорбі, як на острівці. Навкруги була така густа та непрохідна роща, що людей, які там жили  прозвали рощанами.

Село було вгорі, а велика, широка річечка знаходилась внизу і коли дивишся згори униз то здається, що внизу бездна. Люди займалися землеробством, ловили рибу, та із рощі мали непоганий урожай.

Та одного дня на село насунулась страшна, чорна хмара, смерч змів із лиця землі поселення, задвигтіла земля, розкололася і весь острівець упав у ту розщелину, як у безодню. Річка зробилась вузенька, але глибока. Над річкою височіє ліс, мовби хоче розказати давню легенду. Адже говорять, що коли приложиш вухо до землі біля тієї річки, здається, що там б'є церковний дзвін. Люди, які чудом залишились живі, перебрались жити далі від отого страшного місця. Знову побудували хатки, завели господарство. Село розросталось, і біля кожної хати, в пам'ять про свої предків росли красиві квіти - ружі. Можливо і тому наше сучасне село називається  Ружичанка.

ЛЕГЕНДИ ПРО ВУЛИЦІ 

Вулиця Мічуріна

На вулиці жив дідок, який любив займатися садівництвом. Яких тільки яблунь, груш і слив не росло у його саду. Не один житель села мав щепи із дідусевого саду. А ще дідусь любив пригощати малечу дарунками із свого саду. І не один раз у його саду побували бешкетники, які бажали поласувати дідусевими ласощами, адже не у кожного був такий сад.

Всі його називали «Мічурін ти наш». І коли дідусь помер, на згадку про нього вулиці дісталась назва - Мічуріна. 

Церковна

 В центрі села знаходилась церква. У святкові дні лунали церковні дзвони, які сповіщали про початок Божої служби, і святково одягнені люди поспішали до Божого храму. Вулиця завжди була велелюдна. Так і дістала вулиця назву – Церковна. 

Білі кринички

Між двома полями протікала річечка, а неподалік від неї на полі струменіли чотири кринички. Вода у них була чиста-чиста, мов кришталь, холодна-прехолодна, немов у ній був лід. Люди, які працювали на полях, з ранку до вечора не раз у спекотні дні вгамовували холодною водою свою спрагу. Вони вірили в те, що ця водиця додає їм сил, вірили у її цілющі властивості. І прозвали  те місце - Білі кринички.

Над Настею

   Жила в одній заможній сім'ї красуня Настя. Працьовитою зростала дівчина, не раз допомагала стареньким батькам у полі. Одного спекотного дня Настуся їхала з поля волами, стомились воли за день, захотіли попити води і звернули до річки. А в тому місці була велика трясовина, зайшли воли пити воду і затягнуло їх разом із возом у трясовину . Загинула Настя. А те місце і стали із того часу називати - над Настею.

Мар'їна вулиця

Мар'їна вулиця з'єднує села Ружичанку та Карпівці і починається із перехресних вулиць. Вважалося, що саме вулиця, яка починалася із так званих «хрестів» є відьомською.

Колись ця вулиця вела до ставка, на якому завжди святкували Івана-Купала. Цією вулицею в білих сорочках із віночками та свічками прямували дівчата до ставка. Завжди вже кілька років підряд першою ішла сільська красуня, струнка, чорнява, вродлива Мар’я. В її вінку було завжди найбільше червоних квітів. І вже в котрий раз віночок не пливе по річці, а крутиться на місці. А одного разу він навіть потонув. Не склалася доля у неї. Загинув на війні її коханий, а вона з горя втопилася у ставу, на якому кружляв її віночок.

А ще старожили повідують, що при повному місяці у літню чи весняну пору цією вулицею до води вибілювати тіло ходили відьми. Простоволосі жінки, одягнені в білі довгі сорочки йшли босоніж по росяній траві до річки Вовк. Цікаво й те, що дно річки мулу не має в тому місці, а виступає біла глина. Тому відьми йшли саме в це місце вибілювати тіло та влаштовувати «гуляння» на березі річки.